Сценарій свята на честь 110-ї річниці з дня народження О.Ю.Коржа

Учасники святкування 110-ї річниці з дня народження Олександра Юхимовича Коржа в Огульцівській ЗОШ І-ІІІ ступенів, 5 квітня 2013 року

Організатор : Огульцівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів Валківської районної ради Харківської області

Дата початку: 05.04

Дата завершення: 05.04

Час початку: 14:00

Час завершення: 15:40

Місце проведення заходу: Огульцівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів, село Огульці, вул. А.Холодного, 38

Опис :

Звучить пісня «Виростеш ти, сину»

Ведучі:– Добридень, шановні гості нашого свята!

– Добрий день! Нас усіх зібрала в цій залі знаменна подія 110-річний ювілей письменника, художника Олександра Юхимовича Коржа.

– Вшанувати пам’ять свого земля прийшли всі, кому не байдужа історія і культура рідного краю, хто шанував творчість О.Ю.Коржа.
– Ми всі вітаємо гостей нашого свята.

Учні 3-10 класів виконують танок на мелодію пісні «Кароока Україна»

– Людина, проживши відведений їй час на землі, відходить в інший світ, та по собі залишає дітей, чи то вирощений сад, а чи викопану криницю, якусь легенду чи пісню – тобто добру справу. Поет, митець залишає по собі душу, перелиту в слово, в художній образ.

– Ім’я О.Ю.Коржа стало вже часткою історії, а душа його промовлятиме до нас виплеканим словом, душею, надією, зітханням, тобто поезією.

– «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

– Про власний шлях у світ поезії О.Корж повідав поему.

Учень Холод Сергій виконує вірш "Життя як ліс..."

– Свій шлях у світ поезії Олександр Юхимович починав з Огульцівської землі, де 29 березня 1903 року він народився у сім’ї Юхима Яковича та Василини Дмитрівни Коржів. (На екрані хата Коржів і фото автора – Теличка)

– Батько працював на залізниці («на чугунці» тоді казали), мати ж давала лад великій сім’ї, адже треба було підняти на ноги трьох синів – Василя. Григорія та Олександра, а також чотирьох дочок – Марфу, Олександру, Євдокію, Ганну.

Ведучий: У своїх спогадах Олександр Юхимович говорить…. Ночами я часто плакав, тоді вдень, навпаки, був веселий, гомінкий, непосидливий: триндикав, бринькав пальцями по губах або грав на гребінці, затуливши її зуб’я папірцем, вигадував смішні приповідки, імпровізував різні сценки.

Корж: (Підповзає до матері, накрившись кожухом, лякає.)Злякались, злякались. Мамо, мамо, мені щось у груди влетіло. Мабуть горобець.

Мати: Заспокойся, то серце, синку… Є такий шматочок тіла…

Корж: А чому ж воно тріпоче?

Мати: А то так і треба, синок! І у мене так, і у всіх так. А коли воно перестане битись, тоді людина вмирає.

Ведучий: Ось так малий Санько, розстібуючи сорочку, вперше познайомився зі своїм серцем.

Ведучий: Замість повного, здавалось би, заспокоєння у Сашка, навпаки, зароджувалися ще більші тривоги. Він кожного разу зашиляв у пазуху руку, намацуючи у грудях серце і перевіряв, чи не перестає воно битися.

Ведучий: Ще один епізод з дитинства. Якось до хати Коржів залетів строкатий метелик і почав битись у шибку вікна.

Мати: Не руш, синок, то чиясь душа… може Галі, а може Моті… твоїх сестричок, які померли. Йди сюди. Коли людина вмирає, то з неї на небо вилітає душа і ця душа інколи навіщує своїх рідних, залітає до хати метеликом, або пташкою.

Корж: Чи не звідти у мене на все життя залишилась любов, до пташок, метеликів, жучків.

– На екрані ви бачите фото сестри Олександра Юхимовича – Олександри Юхимівни з чоловіком Микитою Потаповичем. Це бабуся Віталія Дмитровича Моісеєва, якого ви всі добре знаєте.

– Огульчани-старожили згадують, що ріс Сашко скромним, мовчазним хлопцем. «Все книжки читав» - кажуть. Люди, які знали важку працю на землі, юнака, що кохався в книжках, прозвали «поетом». На селі різні прізвиська дають, але щоб отаке «поет» - цього ще треба заслужити.

– Хлопець з 15 років пише вірші: спочатку російською, а потім українською мовою. Спогади про дитинство, рідні сільські краєвиди, людей праці пізніше вимережаться рядками віршів.

Учні читають один за одним вірші із збірки "Борть»

– Юність приносить нові враження, звичайно ж, перше кохання. Рядки лягають на папір, якому можна висповідатися в почуттях.

Учні виконують вірші «Загубив я, голубе, люблю»,«Пісня»

– Дякуючи долі, учень люботинського залізничного училища Олександр Корж був помічений харківськими письменниками, які допомогли молодому поетові ввійти в бурхливе літературне життя Харкова. Тому добрим словом у своїх поезіях згадує О.Корж літературних побратимів, зокрема Василя Блакитного.

Учениця Маршала Олександра виконує пісню «Черемшина»

– Окремо варто згадати переспів «Плачу Ярославни», написаний 1939 року, який був включений у ювілейний збірник «Слово о полку Ігоревім». Поряд із переказами та переспівами «Плачу» іменитими письменниками академік Махновець поставив переспів нашого поета-земляка.

Звучить «Вірш «Плач Ярославни»

– За життя О.Корж побачив видрукуваними лише дві збірки: збірку поезій «Борть» та збірку оповідань «Із степу».

Дякуючи родині сина О.Коржа Юліана Олександровича ми маємо 2 примірники збірки «Із степу». Уривок оповідання «Совина мудрість» із цієї збірки пропонуємо вашій увазі.

- Я часто блукаю по лісах і полях з рушницею, філософствую, п’ю усім життям світ. У моїй кімнаті чучала лисиці, вовка, сови, сойки, рябця. Кожне з них має своє місце. Інколи я веду з ними німу розмову. Першим з докорою говорить рябець.- Коли б не живився ти кров’ю… я не люблю хижаків.- А далі сойка- Я воїстину був переможений, почував себе винуватим злочинцем і мисленно говорив до своїх жертв: «простіть».- А однієї ночі я бачив сон. Рябець стрілою злетів й миттю сів мені на голову, його хижацькі пазури міцно вп’ялися в лоб. «Пропав я, виклює очі…». Лисиця граціозно зіскочила зі своєї підмостки і вмить опинилась біля моїх грудей. Слідом за лисицею приплентався до ліжка й вовк, хирявий, немічний, сойка сіла на бильце ліжка, потім на груди і торкнулася дзьобом моїх «Наклює мені язика, капут» капут… Я міцно заплющився, чекав кари. Потім розплющив трішечки очі і глянув на своїх месників. Всі змовці запитливим зором дивилися на сову і немов би говорили: «Ну мершій же, почнемо разом». Сова ж продовжувала сидіти, лупаючи мудро очима. Потім… на великий подив, заговорила до змовців і чомусь російською мовою.- Прокинувся. По тілу пробіг мороз, зробилося зненацька моторошно… у вікно. Над селом, як мудре совине око, плив небом місяць.

– А тепер варто згадати твори, які не вписалися в рамки радянської ідеології. Трагічна історія рідного краю знайшла своє відображення в творчості О.Коржа.

– Поема «Степова доля» - одна з перших в українській літературі на тему голодомору.

На фоні мелодії один за одним хлопчики в чорних костюмах читають уривки з поеми «Зимовий псалом»

– Письменник Василь Боровий про «Степову долю і «Зимовий псалом» скаже:

«Написана класичними октавами, з болем у душі, поема Коржа ніби підтверджувала пораду, сказану іще Платоном, що треба виголошувати лише ті слова, якими живеш. А жив поет найсвятішим – Україною».

– Далі Боровий пише: «Корж розумів, що прощення йому за рядки про «партійних пекельних дияволів» не буде і спробував податися на захід. У Львові 1944 року опублікував нову поему «Степова доля» і … повернувся в Огульці. Отримав 25 років сталінських концтаборів…у 1956 році амністований.

Вірш «Місту Львову», «Кричіть сичі»

– А зараз ми надаємо слово людині, яка відкрила для нас поета-земляка, яка була його товаришем по перу. Ім’я цієї людини вам добре відоме. Це мистецтвознавець, літературознавець, поет, автор «Валківської енциклопедії».

– Запрошуємо на сцену Івана Максимовича Лисенка, який залишив усі свої справи у Києві і приїхав разом із нами вшанувати пам’ять О.Коржа.

Виступ І.Лисенка

– Слово надається нашій почесній жительці Майї Тимофіївні Столяровій.

Виступ М.Т.Столярової

– Ми щиро вітаємо на святі представників роду Коржів. Надаємо слово доньці Олександра Коржа Ользі Олександрівні

Виступ доньки Коржа - Ольги Олександрівни Лютенко

Танок на пісню «Річка» виконують учні 10 класу

– Як згадував український художник Григорій Смольський «Олександр Корж чи не єдиний з наших митців, який носив у собі талант письменника і художника».

– У нашому шкільному музеї О.Ю.Корж як художник, на жаль, представлений не широко. Перед вами його картина «Львів», виконана олією, та малюнок Юхима Коржа, батька Олександра Юхимовича. Свої твори він оформляв як художник. Ми маємо змогу побачити ілюстрації до поеми «Пушкін», виконані в техніці «дереворити», тобто, на дереві вирізався малюнок, заливався фарбою, а потім як печать ставився на аркуш.

В цій же техніці були виконані і Огульцівська церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Також і портрети Сковороди, Лучука, Лермонтова, Маланюка, кілька портретів Пушкіна, а ще автопортрет, екслібриси до творів власної бібліотеки та творів Івана Лисенка.

– Коли Олександр Корж проживав у Львові, його було прийнято до Спілки художників України. У 1944-45 роках він працює відповідальним секретарем львівського відділення.

– Доречно згадати, що першим учителем О.Коржа як поета і художника був його двоюрідний брат, теж поет і художник, Іван Бондаренко.

– У якім краю почуєш такі пісні – урочисті, жартівливі, сумні й веселі, ніжно-задушевні і мелодійні. У якій ще стороні вас зустрінуть так гостинно хлібом-сіллю на вишитім рушнику, щирим словом, щедрим столом?

– Чи є ще де на планеті народ - такий багатостраждальний, але багатий чудовими традиціями та звичаями, сповненими краси і поезії?

Монолог Коржа – Сумцов Р., 9 кл.

– Україна – це моя країна. Кожна доріжка, деревце, колосок, квітка, травинка – багатство і краса мого рідного краю. А який багатий і різноманітний фольклор українського народу? Чарують нас мелодійні пісні, барвисті танці та ліричні хороводи.

Український танок, 9 кл.

Виступ директора школи Т.М.Омеляненко

– І які б не були важкі часи, але завжди у нас знаходилися люди, що цінували і берегли культуру, як зіницю ока, по крихтах збирали матеріал про історію села. Доброго слова і пам’яті заслуговують Ірина Юріївна Корж, Олександр Сергійович Кириченко, Улита Дем’янівна Дейнека, Майя Тимофіївна Столярова, Олександр Степанович Холодний.

– Ми можемо гордитися своїми людьми. І ця гордість об’єднує нас, робить рідними: рідний дім, рідне село, рідна мова, рід.

– Ми родичі, нас кличе пам’ять берегти ім’я О.Ю.Коржа, усіх сподвижників української культури.

Пісня у виконанні ансамблю «Давайте, браття, заспіваєм».