Арон Копштейн - украинский советский поэт, автор поэтических сборников. Во время советско-финской войны ушел на фронт добровольцем в составе 12 лыжного батальона, который был придан 155 сд. Подразделение, в котором воевал А.Копштейн, действовало в составе 659 сп 155 сд. Погиб в бою 4.03.1940 г. в районе южнее Мёхкё (Финляндия).Арон Йосипович Копштейн — український поет довоєнної доби

Олександр Корж "Про Михайля Семенка та "Нову генерацію":

До "Нової генерації" тягнувся літературний молодняк. Хочеться зупинитися на одному з прихильників цієї організації. Був це молодий поет років 17-18. Уже не пригадую, звідки він прибув: з Донбасу, чи з Одеси. Увесь чорний - в сажі та мазуті - їхав, очевидно, без білета, на тендері паровоза або на платформі з вугіллям. Блищали тільки великі розумні очі. Ошарпаний і схудлий, він справляв жалісливе враження.

Віктор Вер його запитав:

- Ти сьогодні що-небудь їв?

- Дурниці! - вигукнув хлопчина. - Два дні тому їв - все в порядку!

Та справа не в тому, що цей хлопчина міг не їсти днями і мати бадьорий настрій. Нас всіх здивувало те, що цей приблудний поет знав напам'ять всі кращі речі сучасних поетів, з російських Пастернака, Єсеніна, Маяковського, Асєєва, Сельвінського, багрицького, Тихонова, з українських - Тичини, Рильського, Семенка, Еллана, Сосюри, Бажана.

- Ну це все відомі імена. А от з менш відомих ви, чого доброго, й рядка не знаєте? - запитав я.

Схудлий поет ображено підвів на мене великі очі.

- А от кого б ви назвали?

- Ну, хоч би Коржа...

І яке було моє здивування, коли він, всміхнувшись, почав:

Ліс... ліс.. Скільки куль у тобі

Блудилося з непевним об кору черком?

Скільки повз тебе йшло людей у бій,

Не снідавши й не вечерявши...

Це були рядки з "Попелу трьох". Молодий прихильник "Нової генерації вважав цей журнал одним із кращих... Це був Арон Копштейн.

Арон Йосипович Копштейн (18 березня 1915, Очаків, Миколаївський повіт, Херсонська губернія - 4 березня 1940,Фінляндія) — український поет з Харкова

Перша згадка про нього в Огульцівській школі з'явилась як про однополчанина нашого земляка Миколи Партали, який був комісаром того ж самого полку...

Ми дякуємо внуку Миколи Партали Михайлові Анатолійовичу за матеріали, надіслані нам, серед яких: книга Бориса Лихарєва "Записки сапера", аудіозапис двох віршів Копштейна у виконанні Костянтина Симонова "Мы с тобой простились на перроне" та "Поэты".

"Не було людини в полку, знайогомого з Копштейном, який не любив би його. - так згадує в книзі "Записки сапера" військовий письменник Борис Лихарєв. - Завжди усміхнений, діяльний, він подобався всім". Та занадто трагічною виявилася доля молодого талановитого поета...

* * *

Одцвітають соняшники,

Хилять жовті вінчики,

Одцвіта вже липа.

Серпень. Плодопад.

На світанку встане

Вся у сонці, дівчина,

Побіжить до моря

через щедрий сад.

Автор цих віршів - український поет Арон Копштейн, дуже тонкий лірик з пронизливим співчуттям до кожної травинки і всього живого. Ніжна, оптимістична музика чується навіть у назвах його поетичних збірок -«Розмова», «Джерела», «Держава сонця», «Синє море». Здається, що писала їх людина зі щасливим та радісним дитинством, обласкана батьками та життям. Насправді доля Копштейна була складною і трагічною.

Арон Копштейн народився 15 березня 1915 року в Херсоні в бідній єврейській сім'ї. Його батько - шкільний вчитель, помер від голоду в 1920, а слідом за ним і в тому ж році померла мати.

П'ятирічною дитиною він став безпритульним, потім потрапляє в дитячий будинок. В 15 років він вже працівник на Херсонському заводі. Тут, в заводській багатотиражці, і з'являються його перші вірші. В них - відчуття неповторності кожної прожитої миті:

І досі чітко я пригадую:

Ми поверталися бригадою,

Ми в ранок йшли-

назустріч дню,

Зоря буяла, як пожежа...

У тому ж 1930 р. Копштейн вперше приїжджає до Харкова на з'їзд письменників, а ще рік потому стає жителем цього міста і працює у міських газетах. Одна за одною виходять його книжки.

У 1937 р. Арон був призваний до Червоної Армії. Служив він у танковому дивізіоні на Дальньому Сході і працював військовим кореспондентом. Відвідавши Біробіджан, Копштейн оспівав його в поемі і віршах:

На карті землю обведи!

Сюди привозять поїзди

Живуче золото - людей

Уздрів

схвильованний єврей,

Зелений ліс, зелений лан -

Бірабіджан...

Навесні 1939 року Арон повертається на Україну і живе дуже напруженим творчим життям: пише вірші на українській мові, і на російській, блискуче перекладає з грузинської, вірменської, єврейської та білоруської. Дуже широко освічений, поет мав чудову пам'ять і міг годинами читати товаришам вірші інших поетів та свої, світову класику і авангард. Він був щасливий, оскільки його бажання зливались з обов'язком». Більш того: йому вдалося здійснити свою головну мрію: «...З'єднати снайпера влучність і голуба легкість, серце дитини і мужність бійця».

Чим більше мандрував і бачив поет, чим більше навчався і думав, тим сильніше він прославляв абсолютну свободу у взаємодіях між людьми різних національностей:

Тут кожен кожному свояк -

Єврей, нанаєць і козак,

Тут китаянка і єврей

Прийшли

до загсівських дверей...

Оточуючі любили цього щедрого і життєрадісного хлопця, завжди готового прийти на допомогу.

Восени 1939 року Копштейн вступає до Літературного інституту Союзу Письменників у Москві. А на початку 1940-го разом з іншими студентами Літінституту йде добровольцем на фінський фронт. Тут, у лижному батальйоні, він пише вірш, який неймовірним чином перекликаєтся зі знаменитим «Жди меня» К. Симонова:

Но не верь ты

этому известью,

Не печалься

даром слез не трать:

Мы с тобой

не можем быть не вместе,

нам нельзя

раздельно умирать.

Поети дуже часто володіють даром передбачення. Напророчив свою долю і Копштейн. Коли трапилося невиправне, командир взводу Г.Цуркий написав те, що рідкозустрічається в некрологах:

«Поет Арон Копштейн не вигадував своїх віршів у затишному кабінеті. Він писав про те, що робив і бачив... Щойно складені вірші він читав, спираючись на гвинтівку, бійцям у блиндажі. Не було жодної людини у полку, який би не знав життєрадісного хороброго Арона Копштейна.

Він загинув смертю героя, рятуючи під ураганним вогнем свого пораненого друга. Це сталося ввечері 4 березня 1940 року на Суо-Ярви, Петрозаводского напрямку».

До свого 25-річчя Арон Копштейн не дожив 11 днів...


ПОЭТЫ

Я не любил до армии гармони,

Ее пивной простуженный регистр,

Как будто давят грубые ладони

Махорочные блестки желтых искр.

Теперь мы перемалываем душу,

Мечтаем о театре и кино,

Поем в строю вполголоса "Катюшу"

(На фронте громко петь воспрещено).

Да, каждый стал расчетливым и горьким:

Встречаемся мы редко, второпях,

И спорим о портянках и махорке,

Как прежде о лирических стихах.

Но дружбы, может быть, другой не надо,

Чем эта, возникавшая в пургу,

Когда усталый Николай Отрада

Читал мне Пастернака на бегу.

Дорога шла в навалах диабаза,

И в маскхалатах мы сливались с ней,

И путано-восторженные фразы

Восторженней звучали и ясней!

Дорога шла почти как поединок,

И в схватке белых сумерек и тьмы

Мы проходили тысячи тропинок,

Но мирозданья не топтали мы.

Что ранее мы видели в природе?

Степное счастье оренбургских нив,

Днепровское похмелье плодородья

И волжский нелукавящий разлив.

Ни ливнем, ни метелью, ни пожаром

(Такой ее мы увидали тут) -

Она была для нас Тверским бульваром,

Зеленою дорогой в институт.

Но в январе сорокового года

Пошли мы, добровольцы, на войну,

В суровую финляндскую природу,

В чужую незнакомую страну.

Нет, и сейчас я не люблю гармони

Визгливую, надорванную грусть.

Я тем горжусь, что в лыжном эскадроне

Я Пушкина читаю наизусть,

Что я изведал напряженье страсти,

И если я, быть может, до сих пор

Любил стихи, как дети любят сласти,—

Люблю их, как водитель свой мотор.

Он барахлит, с ним не находишь сладу,

Измучаешься, выбьешься из сил,

Он три часа не слушается кряду —

И вдруг забормотал, заговорил,

И ровное его сердцебиенье,

Уверенный, неторопливый шум,

Напомнит мне мое стихотворенье,

Которое еще я напишу.

И если я домой вернуся целым,

Когда переживу двадцатый бой,

Я хорошенько высплюсь первым делом,

Потом опять пойду на фронт любой.

Я стану злым, расчетливым и зорким,

Как на посту (по-штатски - "на часах"),

И, как о хлебе, соли и махорке,

Мы снова будем спорить о стихах.

Бьют батареи. Вспыхнули зарницы.

А над землянкой медленный дымок.

"И вечный бой. Покой нам только снится..."

Так Блок сказал. Так я сказать бы мог.

1940

* * *

Мы с тобой простились на перроне,

Я уехал в дальние края.

У меня в "смертельном медальоне"

Значится фамилия твоя.

Если что - нибудь со мной случится,

Если смерть в бою разлучит нас,

Телеграмма полетит как птица,

Нет, быстрей во много тысяч раз.

Но не верь ты этому известью,

Не печалься, даром слез не трать.

Мы с тобой не можем быть не вместе,

Нам нельзя раздельно умирать.

Если ты прочтешь, что пулеметчик

Отступить заставил батальон,-

За столбцом скупых газетных строчек

Ты пойми, почувствуй: это он.

Ты узнаешь, что советский летчик

Разбомбил враждебный эшелон, -

За столбцом скупых газетных строчек

Ты пойми, почувствуй: это он.

Пусть я буду вертким и летучим,

Пусть в боях я буду невредим,

Пусть всегда я буду самым лучшим -

Я хотел при жизни быть таким.

Пусть же не проходит между нами

Черный ветер северной реки,

Что несется мертвыми полями,

Шевеля пустые позвонки.

Будешь видеть, как на дне колодца,

Образ мой все чище и новей,

Будешь верить: "Он еще вернется,

Постучится у моих дверей".

И как будто не было разлуки,

Я зайду в твой опустевший дом.

Ты узнаешь. Ты протянешь руки

И поймешь, что врозь мы не умрем.

1940

Такі пронизливі рядки не залишають байдужими, вражаючи своєю трагічною вікритістю.

Про це свідчать численні схвильовані відгуки і свідчення про коротке і яскраве його життя...

СерафимаГольдберг, газета «Шалом,Хаверим!» № 3, березень 2001, м. Дніпропетровськ:

Про довоєнне літературне життя, подорбиціж життя Арона Копштейна розповідає його однокурсниця Руфь Тамаріна "Щепкой в потоке..."

Арон Копштейн. "Антология русского лиризма. ХХ век"

Родился в Очакове. Отец учительствовал в начальной школе. В 1920 году родители умерли — отец от голода, мать от сыпного тифа, — и А. Копштейн попал в детдом. Окончил семилетку, стал рабочим. В 1933 году выпустил первую книгу стихов «Хотим, стремимся, можем» (на украинском языке), за которой до 1939 года последовали ещё пять. Поступил в Литинститут, на следующий год добровольцем ушёл на финский фронт.

Арон Иосифович Копштейн погиб, спасая, по укоренившейся версии, раненого Н. Отраду (в районе Соу-Ярви на петрозаводском направлении)*.

ОККУПАЦИЯ

Мне снилось детство — мой печальный дом,

Колючий куст, заглохший водоем.

Мне снилась родина.

И тиф сыпной

Шел по Волохинской и Насыпной.

Мне долго снилась горькая вода.

Солдаты пели:

«Горе — не беда».

И шли по улице.

И версты шли.

Тяжелые. Покорные. В пыли.

Я помню эту улицу.

По ней

Вели усталых, выцветших коней.

Мне снились заморозки на заре

И полночь, душная, как лазарет.

Еще я видел желтые листы.

И ты мне снилась. Ты мне снилась. Ты.

Всю ночь чадили свечи, и всю ночь

Тебе хотел я чем-нибудь помочь.

Но ты спала, подушку обхватив,

И жег тебя горячкой черный тиф.

Как я забуду этот бред и зной,

Немецких офицеров за стеной...

Был вечер. Ночь. И умирала мать.

Зачем я должен детство вспоминать?

ОКТАВЫ

1

Я привыкал к звучанью слов, каких

Ни в русской нет, ни в украинской речи.

Я шел на рынок, в гущу толп людских,

Где жар в крови, где говор так сердечен.

Грузинского не зная, в этот миг

Я слушал всех, я так тянулся к встречам!

Зной полыхал. Мальчишки, торжествуя,

Здесь продавали воду ледяную.

7

Я в полдень шел, я странствовал в ночи.

Звезда в грузинском небе полыхала.

Листву ласкали ранние лучи,

И я на свете жил. Но мало, мало!

Живи хоть сотни лет, а все ищи,

Все сделай, что бы жизнь ни приказала!

Проходит год, как день, как краткий час.

Теперь миры равняются на нас.

*

Однако Г. Цуркин в своих воспоминаниях «Поэт, солдат, товарищ» (об Ароне Копштейне) пишет:

«...Мы, двенадцать человек — студентов Литературного института, стоим в строю легколыжного добровольческого батальона.

...Вдоль строя на лыжах неторопливо скользит командир роты, высокий подтянутый кадровик с тремя «кубарями» в петлицах. Он проверяет готовность роты и, заметив живот, значительно выходящий за линию равнения, осведомляется у комвзвода:

— А это кто такой, артист пузатый?

— Лыжник вверенной вам роты Арон Копштейн! — чеканно отвечает комвзвода.

Прощаясь с Ароном в институте, остроумная Вера Острогорская похлопала его по животу и заметила:

— Поэт ты довольно значительный. У тебя же огромный творческий диапузон.

И действительно, даже упакованный широким солдатским ремнём, «творческий диапузон» Арона придает фигуре комическую удобообтекаемость и служит дежурной мишенью для шутников роты.

...День — а это было уже четвёртое марта (1940 г. —А. В.) — был тусклым и туманным. Вчера мы потеряли в бою Николая Отраду. На озере было тихо, и лишь изредка глухо постреливали финские снайперы.

Было ещё светло, когда из-под снега показалась голова раненого. Он сказал, что метрах в полутораста от берега лежит помкомвзвода Дронов: он тяжело ранен, потерял много крови и ждёт помощи.

Арон услышал это, вскочил и побежал к окопу командира взвода. И минут через десять возвратился, волоча за собой санки, которые колотились боками о сосны. Потом он сполз на озеро, и санки закувыркались вслед за ним. Даль озера уже затуманилась, и, наблюдая за Ароном, мы трезво взвешивали шансы на его счастливое возвращение.

Без особых помех он преодолел всю дистанцию, и в бинокль было видно, как он согнулся над Дроновым, наволок его на санки и потащился обратно. Скоро он устал, сел и принялся есть снег.

На озере было тихо, и мы ясно услышали глухой выстрел снайпера. Арон по-прежнему сидел на снегу, не обращая внимания на снайпера. Бухнул второй выстрел — и Арон откинулся на спину...»*

_____________________________

* Цит. по: День поэзии 1962. С. 304–307.

Источник: http://www.studia-vasin.ru/chitaem-antologiyu-russkogo-lirizma-xx-vek-xm-arkhiv-xm/112-chitaem-antologiyu-russkogo-lirizma-khkh-vek/1445-aron-iosifovich-kopshtejn.html

Посилання на джерела:

Копштейн Арон. Українська література

Копштейн Арон Йосипович (1915-1940) - поет, журналіст

http://www.proza.ru/2009/11/08/1015

http://krai.lib.kherson.ua/k2-peopl-1.htm

http://xn--n1abk0bi.xn--80afe9bwa.xn--p1ai/content/kopshteyn-aron-iosifovich

http://www.russdom.ru/node/2215

Кiлькiсть переглядiв: 189

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.