Огульці - наш чудовий рідний край Чудове і мальовниче наше село Огульці! Село, яке має унікальну назву! Чимало географічних назв повторюються, наприклад, "Ніколаєвка" - зустрічається мало не в кожній області, "Шарівка" - принаймні двічі в Харківській області, а Огульці - єдине село з такою чудесною назвою. Про походження назви нам відомо щонайменше три рівноймовірних версії!

Учні Огульцівської школи - члени історико-краєзнавчого гуртка неодноразово брали участь у різноманітних історико-краєзнавчих експедиціях. У 2015 році - це нарис-опис населеного пункту "Історія слободи Огульці"

Село Огульці - колишня козацька слобода з багатим історичним минулим та народними традиціями.

Першим на просторах Інтернету виклав інформацію про Огульці випускник нашої школи Цибульник Олександр, створивши сайт "СЕЛО МОЄ РІДНЕСЕНЬКЕ" у 2013 році.

/Files/photogallery/1445/сайт Цибульника Олександра про село.JPG

Саша Цибульник повідломив світу багато фактів з історії села, про досягнення огульчан, багато зробив для популяризації свого сайту, і дуже багато людей зацікавились історію Огульців саме завдяки Олександру Цибульнику - це ми пізніше дізнавалися, знаходячи в Інтернеті відгуки про Огульці, про подорожі зацікавлених мандрівників просторами колишніми територіями слободи Огульці. Приймаючи в Огульцях гсотей, які так чи інакше мають відношення до історії Огульців та огульчан, які колись тут проживали, ми від них дізнавались, що вони вперше прочитали про Огульці саме завдяки Олександру Цибульнику, за що ми йому дуже вдячні!

Запрошуємо всіх на віртуальну екскурсійну подорож нашим рідним селом!

Огульці розташовані в однім з найживописніших куточків Валківщини. Вже на в’їзді село зустрічає Вас каскадом ставків поміж ярів, садів, зелених насаджень.

В минулому наше село називалося слобода Огульці чи Угольці. З архівних документів ми дізналися, що слободою раніше називали поселення з церквою, в якому розміщувався козацький полк або сотня.

Можливо, назва «слобода Огульці» походить від назви річки Огульці (Огулець), від якої залишився цей каскад ставків.

Інша версія назви «Угольці» говорить про те, що тут закінчується, «угол Курской возвышенности».

Але мешканцям села найдужче подобається версія, яка не претендує на науковість. Говорять, що цар Петро І, проїжджаючи селом, почув на базарній площі спів та сміх молоді, яка веселилася біля гойдалки, сказав: «О! Гульці!» Дійсну, тут люблять і вміють гуляти і веселитись.

Предметом гордості огульчан є те, що Огульці виникли разом з Валками у 1946 році.

Сучасне село розкинулось обабіч дороги, яка веде до центра села. До 1984 року в селі замість назв вулиць були сотні – на згадку про козацьке минуле, всього їх було 12. Першими ми зустрічаємо праворуч і ліворуч від дороги - Ріжок і Тюрківку (зараз це вулиця Сонячна), які становили 10 сотню, далі зліва Шовкове – це 9 сотня. І на кожній вулиці обов’язково є вигін, на якому, можливо, відбувалися раніше козацькі зібрання.

Колись на Шовковому жила сім’я Микити Партоли, у нього було четверо дітей, троє з яких – сини Петро, Микола та Олександр воювали під час Другої світової війни, тепер вулиця носить їх прізвище. На їхньому подвір’ї вже збудовано інший будинок, і давно живуть нові господарі. Збудував тут красиву ошатну оселю колишній голова колгоспу Холодний Олександр Степанович, який народився й виріс в Огульцях. Він - почесний житель села, завжди з задоволенням ділиться своїми спогадами про старовину.

Вище Шовкового була колись Коржівка. Тут знаходилась садиба Юхима Коржа. Його син Олелько Корж – поет, художник, гравер, завдяки гравюрі Олесандра Коржа ми зараз знаємо, як виглядала раніше Огульцівська церква Покрови Богородиці. Він мав тяжку долю, за своє життя не встиг надрукувати свої твори – лише в 2007 році буда видана збірка віршів, поем та оповідань «Шуміти прошу листя». Вона вийшла завдяки його учню і другу – Івану Лисенку, уродженцю Черемушни і випускнику Огульчанської школи.

Козаки в сотні збиралися на головному вигоні, де з 1972 року побудовано двоповерхову школу-красуню. Скільки зусиль доклала до цього її перша директор Конотоп Надія Панасівна. Школа гостинно відкриє двері для всіх охочих пройтися її коридорами, відвідати екскурсію в історичному музеї школи та села (фото 14) та перепочити. Тут навчаються учні від 1 до 11 класу, проводять змістовні свята і знають і люблять своє село.

Прямуємо далі тією ж дорогою - вулицею Артема Холодного – теж нашого земляка, який виріс на цій вулиці, був професійним військовим, полковником, теж загинув під час Другої світової війни.

На цій вулиці зараз розташовані приміщення Огульцівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, відділення Укрпошти, ПСП «Огульчанське Плюс», приміщення церкви Покрови Пресвятої Богородиці, Братська могила радянських воїнів. Далі - територія колишньої 8 сотні – з Полянками і Балашовкою. Цікаво, що Полянки утворилися на тому місці, де серед лісу випалювали дерева, щоб звільнити місця (полянки) під забудівлю господарств, а також випалювали деревне вугілля, що було одним з перших промислів огульчан. Тому ми знаємо ще одну версію назви села – від російского слова «уголь» - «Угольцы».

А тепер, залишаючи за собою сільський будинок культури з його парком, сільську раду, контору ПСП «Огульчанського Плюс», дитячий садок та сільську бібліотеку, ми вас запрошуємо відпочити у наймальовничішому куточку села, його серці. Їдемо до тих просторів, де був раніше розташований центр села – з базарною площею, двоповерховою школою, церквою та найкрасивішими і багатшими маєтками слободи. І саме тут у 1916 році був похований полковник Костянтин Михайлович Певний – георгіївський кавалер, герой Великої війни – так раніше називали Першу світову.

Наш маршрут перетинає стару дорогу, яка належала до Муравського шляху, і вела через Черемушну, Валки, і далі на південь. Ми ж рухаємося далі понад ярком, який на старовинних картах називається «Ручей Крутова» (фото-фрагмент карти) - до території Городища, яке стояло осторонь від слободи Огульці, і це не було козацьке поселення. Тут навіть були кріпаки, яких можна було виміняти на кулика, гусака чи лебедя, звідки і походять, за розповідями старожилів, їх прізвища.

Життя на території нашого села вирувало ще з VI століття до нашої ери. Проживали тут меланхлени – «люди в чорних плащах», (з грецької «меланос» - чорний, «хленос» - плащ). Самі ж вони себе називали «севдаратами» (з іранської – «чорноризники»), можливо, звідси і походить назва Сєвєрский Донець. Меланхлени займалися, в основному, скотарством, в менших обсягах землеробством, бронзоливарним виробництвом, мисливством та домашніми промислами, торгівлею. За дослідженнями археолога В.Пассека це поселення у 1838 році було назване «Городищем Кукулевського» (фото 19). Саме тут знаходилась столиця меланхленських царів. Клімат був тоді, 25 століть тому, набагато суворішим і зими сніжнішими і холоднішими. І там, де не можна було проїхати кіньми, виручали олені.

Городище Кукулевського – найбільше скіфське городище в басейні Сіверського Донця в VI–ІІІ ст. до н.е. Житла селища – округлої форми, в яких знайдено кераміку, залізне шило, кістяні проколи, уламки янтарю, прикраси, кам’яна зернотерка. Металеві вироби: залізний серп, залізні булавки, бронзові спіральне колечко, наконечники стріл. Унікальною знахідкою вважається кістяна ложка з ручкою з головою лося. З невідомих причин жителі Городища залишили свої домівки і з тих пір тут знову було Дике поле – аж до козацьких часів.

Повертаючись з Городища, ми проїжджаємо просторами колишньої фаянсокої фабрики, збудованої у 1864 р. ризьким купцем І.І.Нікітіним, яка містилась між Огульцями і Караваном. Вона працювала спочатку на кінському приводі, потім на паровій машині. На ній виготовляли тарілки, чайники, полумиски, чашки, умивальники, салатники. Реалізували продукцію у Харкові, Ростові-на-Дону, Полтаві. У 1870 фабрику взяв в оренду підприємець Кузнєцов, який переніс її діяльність до Буд 1902 р. – однієї з найвідоміших фаянсових фабрики радянських часів.

А ми повертаємося стежками наших рідних Огульців – на початок нашої екскурсії.

Звичайно, ще ми могли б Вам розказати про видатних людей нашого села, наприклад, про Івана Дзюбу, Золочевського МиколуФалимоновича, Яцину Микиту Омеляновича, Кіріченка Олександра Сергійовича, краєзнавців Улиту Дейнеко, Майю Столярову, Івана Лисенка, які видають свої книжки про Огульці, але запрошуємо заради цього відвідати інші сторінки нашого сайту!

Багато можна дізнатися про Огульці з сайту ОДНОКЛАСНИКИ, але останнім часом доступ до цього середовища спілкування обмежений. А от фейсбук теж може поповнити Ваші знання про Огульці - група "Валківська сторавина" ділиться інформацією в тому числі і про наші Огульці, а також пропонуємо відеоекскурсію, складену за матеріалами нашого музею:

https://www.facebook.com/273077433545295/videos/1097874097409168

Ось що ми знайшли про наш край на сайті http://lubotin.kharkov.ua:

Спочатку слобода Люботин ввійшла до складу Огульчанської волості Харківського повіту. У слободі Люботин було лише сільське управління, яке очолювали виборні сільські отамани.З 1802 р. Валки знову стають повітовим містом. Одночасно було створено і Валківський повіт у складі шести волостей: Валківської, Водолазької, Караванської, Огульчанської, Коломацької та Перекопської. Слобода Люботин у складі Огульчанської волості також була віднесена до Валківського повіту.Через деякий час у 1815 році волосне правління було переведене зі слободи Огульці до Люботина. Дійсні мотиви цього переведення, на жаль, залишаються невідомими. Але цьому, мабуть, сприяв значно швидший розвиток та заможність слободи Люботин у порівнянні з Огульцями.

Дуже цікаво, що існує навіть прізвище, можливо, пов'язане з назвою нашого села: Огульчанський. Наприклад, дитячий письменник Олексій Огульчанський, протоієрей Богдан Огульчанський (Київ).

І, уявіть собі, живуть люди з таким прізвищем, і не підозрюють, яке походження воно має. Та ось же ми, огульчани, ваші прародичі (може так статись?)! Щоправда, в Луганській області, Краснодонському раqоні є ще й місто Огульчанськ...

письменник О.ОгульчанськийДитячий письменник Олексій Огульчанський

До речі, з багатьох українських сайтів ми дізнались, що прізвище Огульчанський носить "протоиерей Украинской Православной Церкви Богдан ОГУЛЬЧАНСКИЙ, секретарь Всеукраинского Православного педагогического общества, автор учебников по «Христианской этике в украинской культуре» в Киеве и некоторых других регионах для 1-3 классов ("Дорога добра", "Дорога доброчинності"). Редактор сайта "Українська християнська культура" и организатор одноименного постоянно действующего семинара в Киеве. Автор публикаций по вопросам христианской культуры, культурологии, и тому подобное. Кандидат физ-мат. наук."

А також є село Огульчанськ Краснодонського району Луганської обалсті. Теж дуже цікава історія походження цього села... Але в Інтернеті пр оце поки що ми нічого не віднайшли.

Кiлькiсть переглядiв: 1415

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.