115 років Олександру Юхимовичу Коржу - поету, граверу, художнику

2018-03-29

"Мій скарб" - для Олександра Коржа це його діти

Сьогодні ми всі відзначаємо 115-ту річницю з дня народження Олександра Юхимовича Коржа - нашого поета-земляка, на долю якого випали неабиякі життєві іспити, які пережив наш народ у минулому столітті...

Олександр Юхимович народився у 1903 році в Огульцях, у великій сільській родині. По тому, як складалася його доля, можна вивчати історію нашої країни. Коли береш до розгляду долю окремої людини і намагаєшся уявити, що їй довелося пережити - краще розумієш історію саме того періоду минулого, так якось ближчими і зрозумілішими стають події тих років...

Нам пощастило дізнатися й про самого Олександра Юхимовича, і про його твори - поезії, прозові, художні - завдяки його другу - Івану Лисенку, котрий зібрав в одну книжку ті надбання, які залишив Олександр Корж. Тож маємо "Шуміти прошу листя" - збірку, видану 2007 року.

Що на сьогодні ми знаємо про Коржа? Іван Лисенко у кількох збірках спогадів додав іще дещо про історію житття Олександра Юхимовича: там і спогади його дружини Наталії Пилипівни, і доньки Ольги, і тих письменників, котрі спілкувалися, вели листування з Олександром Юхимовичем, і вчителя української мови та літератури Огульцівської школи Колісник Світлани Михайлівни, від якої ми в Огульцях вперше почули про нашого поета-земляка.

На нашому сайті в розділі "Музей" відведена окрема сторінка, присвячена Олександру Коржу, з якої можна дізнатися про його історію життя. Мені як адміністратору шкільного сайту (Будюковій В.Г., вчителю даної школи), хочеться поділитися тими фактами, про які вдалося дізнатися та проаналізувати останнім часом.

Не так давно на екранах України з'явилася документальна стрічка "Будинок "Слово", яка з успіхом здійснює свій прем'єрний показ по всій Україні, і яка розповідає про поетів розстріляного відродження. А про Олександра Коржа ніде не згадується... Але ж молодий Сашко Корж з 17-літнього віку (з 1920-го року) до 30 років (до 1933 року) працював у Харкові то в одній, то в іншій організації, які виникали та видозмінювалися того часу.

Погодьтеся, що протягом 13 років життя, працюючи поряд з такими іменитими творцями на літературному небосхилі, як Елан Блакитний, Микола Хвильовий, Олександр Сосюра, багатьма іншими - дають право нам причислити і особу Олександра Коржа до когорти поетів того часу. В день смерті Миколи Хвильового 13 травня 1933 року був написаний вірш "Пам'яті Хвильового", після чого поет виконав свою обіцянку, дану в цьому вірші:

Та я коритися тому,
хто держить небуття і тьму,
не буду... Я за те, щоб жить.
До дна гіркоту буду пить...

Але навіть і зараз не можна віднайти в Інтернеті відомостей, що такий поет колись належав до Спілки письменників та до Спілки художників, що є фактом, не потребуючим доказів.

Та мене найбільше схвилювало навіть не це... Сьогодні його родина трепетно зберігає пам'ять про іменитого батька, діда, прадіда... Що ж збереглося? Як найдорогоціннішу річ береже його донька Ольга Олександрівна виготовлену батьковими руками дерев'яну скарбничку з потаємним замком, привезену із Уральського заслання. Він її навзвав просто - "Мій скарб", зовнішньо оформивши її у вигляді книжки. Кришка скарбнички має стилізований особистий герб Олександра Юхимовича та портрет улюбленого Пушкіна. А найцінніше - сховано під кришкою цієї скарбнички...

От що б ви думали, для людини найцінніше? Віру в Бога з людей витравили протягом кількох буремних революційних років. Будь-яке матеріальне багатство - коштовності чи гроші? Знаючи історію минулого століття, розумієш, що ніяк не вберегти... І що ж людині вдається вберегти як найбільшу цінність в своїй душі, і що не викрадеш навіть зі скарбнички?

Виявляється - діти... Під кришкою скарбнички - намальовані ним портрети трьох його дітей - Юліана, Ольги та Галини... Можливо, саме думка про них, віра в них - і дала сили на те, щоб вижити у засланні... Один письменник словами свого героя говорить, що коли людина вже втратила все у своєму житті, то залишається єдина віра - віра у своїх дітей, якщо їх поки що немає - то у майбутніх дітей. А Олександр Юхимович залишив на свою дружину трьох неповнолітніх дітей і змушений був зносити поневіряння в уральских холодах.

Дола не була прихильною до цієї родини... Маючи слабке здоров'я і такий зір, що О.Корж навіть описав, що здалеку вітався навіть з пеньком та гривою коня, приймаючи їх за людей, він не потрапив до армії під час Другої світової війни. А от знайшлась Огульцях людина, яка донесла німцям, що він поет... Скільки лиха пережила родина під час німецької окупації, та й по тому - у поневіряннях Україною. Донька Ольга народилася 1944-го вже у Львові, і дружина Кос-Анатольського була їй як би другою мамою. Ольга Олександрівна намагалася віднайти доньку відомого композитора, яка стала для маленької Олечки молочною сестрою. Там же у Львові народилася й третя дитина в цій родині - Галина. У Львові Олександра Коржа прийняли до Спілки художників України. Та вирішено було повертатися додому.

Але в Огульцях віднайшлася ще одна людина, яка донесла на Коржа про те, що він співпрацював з німцями... Але ж насправді до редакції тодішньої німецької газети у Харкові він подав лише кілька своїх робіт, серед них - "Зимовий псалом", викриваючи у ньому злочини Сталіна проти нашого народу, створення голодомору в Україні. Інші роботи - це гравюри, виготовлені ним власноруч...

Довелося переїжджати в рідне для Наталі Пилипівни село Таврове, яке зараз знаходиться в Бєлгородській області. Але й там хтось із сумлінних громадян доніс на нього як на тунеядця, не знаючи істинних проблем зі здоров'ям Олександра Юхимовича. Ось так і вийшло, що тодішні каральні державні органи відправили поета у заслання, не спитавши в дружини та маленьких діток- чи добре їм буде без батька...

Сьогодні ми знаємо, що родина глибоко пережила те клеймо зрадника, яке навісили на Олександра Коржа і яке так важко змити, хоч і згодом він був повністю реабілітований. З історії ми знаємо, що трапляються такі випадки, коли на невинну людину навішують тяжке ярмо злочинів і як потім важко "відмитися" від того бруду підозр і невіри.