85-ті роковини Голодомору в Україні

2018-11-24

Вкраїна вся завмерла у жалобі

Тільки свічки у тиші тріскотять..

Кожну четверту суботу листопада Україна віддає останню шану тим, чия смерть пов’язана зі страшним словом «ГОЛОДОМОР»… В Огульцівській ЗОШ І-ІІІ ступенів 23 листопада 2018 року була проведена лінійка пам’яті до 85-х роковин Голодомору. Лінійку вели Гасаненко Лілія та Панасенко Катерина – екскурсоводи шкільного музею, члени гуртка «Історичне краєзнавство», виступили на лінійці педагог-організатор школи, вчитель світової літератури Холодна Д.В., вчитель історії Сумцов Р.С. та керівник гуртка Будюкова В.Г. Бібліотекар шкільної бібліотеки Пшенична С.В. підготувала книжкову виставку, присвячену Голодомору. Переглянувши відеоролик із реальними кадрами тих часів, хвилиною мовчання вшанували пам’ять померлих.

За що ця кара? А який це гріх

На тихі села навинулось горе?

Дітей з колиски кинуто на сніг,

Спустошено господарів комори…

Хто хліба шмат собі придбати міг,

Хто до роботи уставав на зорях,

А зморений моливсь до образів –

Діждався той Сибіру, Соловків. (О.Корж. З поеми-свідчення «Степова доля»)

Подібно до отави, свіжою соковитою поросллю відростають покоління нових людей – скільки їх вже було викошено і виросло з початку 20 століття? Три, чотири, або вже й п'ять – від народження того покоління людей, які застали на своєму життєвому шляху часи революційної перебудови, громадянської війни та довгі роки голодовки і репресій, а за ними – другої війни… Застали – це навіть не означає – пережили...

Ми, сьогоднішнє молоде покоління, із жахом відкриваємо для себе ті вражаючі факти, на які не вистачає навіть подиву осягнути все те – що коїли з людьми. А головне – навіщо? Чому відбувалося знищення найдорожчого скарбу будь-якої країни – людей, таких звичайних, роботящих, мислячих, розумних, культурних, духовних, бажаючих бути веселими, та й просто щасливими.

«Між нашою владою і селянством йде безпощадна боротьба. Це боротьба не на життя, а на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їх витримки. Знадобився голод, щоб показати їм, хто тут господар. Він обійшовся в мільйони життів, однак колгоспна система затвердилася. Ми виграли війну!» (Сталін)

Ось, насправді, з якою метою було організовано масове винищення народу. Щоб придушити волелюбний козацький дух українського народу.

Італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго писав послу Італії в Москві, що "наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру. В майбутньому і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то й про українську проблему, бо Україна стане де-факто територією з переважно російським населенням".

У книзі «Чорні жнива» Тамара Поліщук оприлюднила документи і матеріали про голодомор у Валківському і Коломацькому районах Харківщини. «Знадобилося понад півстоліття, щоб Україна вийшла із стану заціплення і, порушивши табу мовчання, багатоголосно й наперебій стала розповідати про своє затаєне горе. «Біла» пляма історії проступила кольором крові». Наш земляк, репресований поет Олександр Корж, який протягом 1920-1933 років співпрацював з передовими літераторами Харкова, зокрема безпосередньо під керівництвом Е.Блакитного, М. Хвильового, пережив разом з односельцями усі страхіття голоду 1932-33 років і залишив нам поему-свідчення «Степова доля» .

Наше покоління – нове покоління українців, яке все-таки вижило попри всі негаразди і лиха. Нехай наше покоління буде щасливим і живе у мирі!