З ІМЕНЕМ ШЕВЧЕНКА НА ВУСТАХ

/Files/photogallery/816/тарас.jpeg

Вірші Лесі Українки пам’яті Тараса Шевченка

- Жалібний марш

Вмер батько наш!

Та й покинув нас!

Ох, і смутний настав час!

Сиротою наша мати зосталась!

Звідки ж тебе виглядати?

Чи по степах, чи по лугах шукати?

Чи сокола послати?

Батечку ж наш!

Та вернись до нас!

Та порадь же ти, батьку, нас,

Як без тебе в світі жити Україні

При лихій годині?

Вирядили ми свого батенька в далеку дорогу,

А за його Україна-ненька помолиться богу.

Наш Кобзар в могилі буде тихо спочивати,

Ми ж по йому будем плакати-ридати!

Гей! браття милі!

Батько наш в могилі,

Та на Україні

Слава його не загине!

Бо зостались вічні

Думки ті величні,

Думки його праві

На сторожі його слави!

Слава його, браття,

Наче те багаття,

Сіятиме ясне,

Повік не загасне.

Пісня не вмирає,

На весь мир лунає,

Щиро та правдиво,

Ворогам на диво!

Вмер батько наш!

Та й покинув нас!

Ох і смутний настав час,

Мов на небі місяць ясний згас!

В небі один місяць ясненький,

В світі один батенько рідненький,

Наш голубонько сивенький.

Жалю ж наш! Туга нас дійма –

Кобзаря нема!

То ж по йому плаче-тужить

Україна-ненька

Жалібненько!

[1888]


Примітки

Подається за виданням:Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 221 – 222.

Вперше надруковано як текст до музики М. Лисенка «Жалібний марш на хор мішаний в 27 роковини смерті Т. Г. Шевченка, видання музичної бібліотеки львівського «Бояна».

Автограф не зберігся.

Датується 1888 р. на підставі заголовка першодруку.

Подається за першодруком.

https://www.l-ukrainka.name/uk/Verses/Alone/ZhalibnyMarsh.html

- На роковини Шевченка

- Легенда

- На роковини

  • 2014 рік оголошено роком Тараса Шевченка

/Files/photogallery/816/шевченко.jpg

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО – ВЕЛИКИЙ СИН УКРАЇНИ

9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний Кобзар. Батьки дали йому ім’я Тарас.

В своїх віршах та поемах Т .Г.Шевченко описував і тяжке життя народу, яке не обійшло і його самого. Коли читаєш його вірші,то ніби чуєш ніжну, сумну пісню.

Тарас в дитинстві любив слухати, як співала його сестра Катря. Слухав, завчав слова і сам співав. Дуже любив слухати пісні і думи старих кобзарів.

Багато віршів, написаних Т.Г.Шевченком,покладені на музику.

«Думи мої ,думи», «Тополя», «Реве та стогне Дніпро широкий», «Стоїть гора висока», «Заповіт», «Зацвіла в долині червона калина»… 72 вірша Кобзаря стали піснями.

2014 – рік Тараса Григоровича Шевченка

Наступний рік в Україні оголошений роком Шевченка. 200-річчя Кобзаря святкуватимуть не тільки в Україні, а й по всьому світу
Відповідний Указ Глава держави підписав з метою гідного відзначення 200-річного ювілею Кобзаря, підтримки заходів із вивчення і популяризації його спадщини в Україні та за її межами. Президент, зокрема, доручив КабінетуМіністрів забезпечити здійснення заходів щодо широкого відзначення 200-річчяТараса Шевченка в Україні та за кордоном - у Російській Федерації, Казахстані,Литві, Польщі тощо. Йдеться також про організацію та проведення у 2014 році Шевченківських всеукраїнського форуму «Свою Україну любіть!» і міжнародного літературного конгресу.
Уряду також доручено розробити та затвердити державну цільову програму «Шевченківський дім», започаткувати проект «Шевченківські читання», завершити видання 12-томного зібрання творів Тараса Шевченка та 6-томної «Шевченківської енциклопедії». Крім того, Кабмін має забезпечити: видання «Кобзаря» іноземними мовами, альбому репродукцій художніх творів Тараса Шевченка, каталогу повернутих в Україну документів і матеріалів, пов'язаних із життям і творчістю митця. Указом також передбачається проведення ремонтно-реставраційних робіт у Національному музеї Тараса Шевченка та його київських філіях - Літературно-меморіальному будинку-музеї Т.Г.Шевченка та Меморіальному будинку-музеї Т.Г.Шевченка - обладнання їх приміщень сучасними охоронними засобами та музейним устаткуванням, створення інтерактивних музейних експозицій.
Окрему увагу Указ звертає на необхідність вивчення в Україні та за кордоном стану об'єктів, пов'язаних з ім'ям Тараса Шевченка, та вжиття заходів щодо їх збереження. Також Оргкомітет з відзначення 200-річного ювілею Кобзаря має опрацювати питання проведення урочистостей на рівні ООН. Йдеться зокрема про проведення міжнародної тематичної конференції та включення до Календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО на 2014 рік ювілею Тараса Шевченка. Держкомтелерадіо у свою чергу має забезпечити широке висвітлення заходів з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

Фото та портрети Тараса Шевченко

Відомо одинадцять фотографій Шевченка, до наших днів залишилось лише десять (дев’ять з них — у ДМШ, одна — в будинку-музеї Т. Г Шевченка в Києві). В роки юності та до заслання Тарас не фотографувався.

Перше його фото на прохання М. Дорохової зроблено 30 березня 1858 у А. Деньєра. На знімку ми бачимо поета в шапці й кожусі та з бородою, . З цього фото 1860 він виконав автопортрет.

Наступне, друге фото виконано у фотоательє І. Досса у 1858 році. На цьому Шевченко без головного убору, в білій сорочці і чорному піджаку. Після смерті І. Досса з його негатива зроблено кілька відбитків у фотоательє Д. Здобнова. Художники О. Бобров, В. Касіян, С. Красицький користувалися цією фотографією при написанні портретів поета. За цим же знімком І. Рєпін 1888 зобразив портрет для світлиці в хаті, збудованій на Чернечій горі для сторожа могили Шевченка.

Третє фото, досить відоме, — в смушковій шапці й кожусі, з поголеною бородою — зроблено в квітні 1859 у того ж А. Деньєра. З цього фото Л. Жемчужніков замовив у Парижі літографський портрет (його неперевершено виконав літограф А. Муйєрон) і доставив до Петербурга. Шевченко підтвердив літографію підписом і використовував її, працюючи над останнім автопортретом. Після смерті кобзаря художники В. Мате, М. Мурашко, Ф. Красицький та ін. користувалися цим знімком для створення живописних, графічних і скульптурних портретів Шевченка. З цього ж фото І. Крамськой на замовлення П. Третьякова — засновника Третьяковської картинної галереї у 1871 році зобразив один з найкращих портретів Тараса Шевченка.

фотографія Т.Г. Шевченко

В 1859 Шевченко знову фотографувався у Деньєра — разом з своїми друзями Г. Честахівським, братами О. та М. Лазаревськими і П. Якушкіним. Лейпцігський майстер Ф. Брокгауз викадрував з цієї групи постать Шевченка і вигравірував її на сталі; пізніше і російськи. майстри робили з цього фото гравюри на металі, дереві.

фото з шевченком

До 1859 належить ще одна фотографія Шевченка. На ній поет зображений на весь зріст, у смушковій шапці, кожусі і з палицею. Це невелике за розміром (9 ? 12 см) фото дуже рідкісне. Виконав його, очевидно, теж А. Деньєр.

шевченко на світлинахшевченко в кожусі

Під час перебування у Києві 1859 поет тричі фотографувався у І. Гудовського. На першому знімку він сидить на стільці у білій сорочці з темною краваткою і темному піджаку (за цією фотографією художник Г. Цисс 1929 виконав портрет олією). На другому — сидить на стільці біля столу в білому полотняному костюмі з палицею в руках.

На третьому фото (погрудне) поет теж у білому костюмі з нахиленою вліво головою. З цього знімка Шевченко 1860 виконав офортний автопортрет.

До 1858—59 належить фотографія поета у темному костюмі, з якої 1859 М. Микешин зробив малюнок-портрет, репродукований ксилографією Є. Гогенфельдена у «Кобзарі» 1860, виданому коштом П. Симиренка. Цю фотографію Шевченко використав при роботі над офортним автопортретом 1860. Оригінал фото не зберігся.

Два останні знімки поета:

в чорному костюмі, в білій сорочці з чорною краваткою другий знімок— разом з Г. Честахівським виконані невідомим фотографом в кін. 1860 або на поч. 1861.

Джерело:
http://izbornyk.org.ua

У Києві відбулася презентація альбому графічних малюнків Тараса Шевченка, створених у період з 1841 по 1843 роки. Над ним працювали фонд "Рідна країна", заступник директора Інституту літератури Сергій Гальченко, а також видавництво "Веселка".

На даний момент з чотирьох запланованих видано вже два альбоми Тараса Григоровича: один, як уже сказано, з графічними малюнками і другий - з акварелями. Обидва мають наклад по тисячу примірників. Готується до друку ще один наклад. Видання будуть безплатно передаватися в бібліотеки та навчальні заклади всіх регіонів України. Однак є обнадійлива звістка і для тих, хто хоче поповнити альбомами власні "книжкові фонди": "Веселка" підготувала наклад і для вільного продажу.

Альбоу графічних малюнків має факсимільний, "архівний", вигляд: тобто збережено всі малюнки, записи та позначки самого художника. Крім того, частина альбому - це записи українських пісень, зібраних Кобзарем.

З 22 квітня (175-річчя викупу Тараса Григоровича з кріпацтва) до 200-ліття з дня його народження фонд "Рідна країна" провадитиме цикл спеціальних шевченківських програм у масштабному просвітницькому проекті і сподівається, що в результаті вдасться факсимільно відтворити не лише окремі творчі епізоди, а й саму постать національного Пророка.

(За матеріалами сайту Голос України)

Шевченко художник

Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814–1861) належить особливе місце. Поборником правди і свободи називають його. Він своєю полум’яною поетичною і мистецькою творчістю виражав споконвічні вільнолюбні прагнення нашого народу.

Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Малював ними стіни, лави, стіл... Малював у хаті і надворі, вдома і в гостях... Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.

Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

Одалиска 1840 г. 16,3 х 20,5 см.
Национальный музей Тараса Шевченко, № г-297.
Сон бабусі і онучки 1840 г. 21,9 ? 27,6 см.
Національний музей Тараса Шевченка, № г-800.

Юний Шевченко прибув у лютому 1831 року до столиці Російської імперії Петербурга, подолавши разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта сотні верст глибокими снігами Прибалтики і російської Півночі. З цього часу почалося його тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професіонального художника.

1832 року пан віддав Шевченка на навчання в майстерню одного з найкращих художників В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки.

Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти йому. І.Сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Циганка-ворожка. 1841. [Петербург]. Бристольский папір, акварель. 26,5 ? 20,7 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-824.
Катерина.Час сторення: 1842 Розміри: 93 ? 72,3 Техніка: олія. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка
Марія.1840 г. 24,7 х 20,1 см. Папір, акварель, бронза.

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі найкращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в Академії мистецтв його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас Шевченко мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись в Петербург, він завершує навчання в Академії мистецтв, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.

Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

Перерване побачення Копія з малюнка К.П. Брюллова. Папір, акварель. 23 ? 18,5 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-801.
Жінка в ліжку Папір, акварель. 23,1 ? 19,1 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-757.
Знахар Папір, олівець, туш, перо, кисть. 21,4 ? 15,9 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-392.

Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним із відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 – у кріпосному рабстві, 10 – у тюрмах та на засланні. А решту – постійно перебував під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному домі.

Укріплення Іргизкала 1848-1850. Папір, акварель. 20 х 29,5.
Аскольдова могила 1846. Папір, сепія, акварель. 26 х 37.
Костел св. Олександра у Києві 1846. Папір, акварель. 25,5 х 34,6.
Місячна ніч на Косаралі 1848-1849. Папір, акварель. 15x29,2.

Презентация на тему: Тарас Григорович Шевченко 1814 - 1861



Слайд 1
Тарас Григорович Шевченко 1814 - 1861 Ім'я при народженні:Тарас Григорович Шевче

Тарас Григорович Шевченко 1814 - 1861 Ім'я при народженні:Тарас Григорович ШевченкоДата народження:9 березня 1814Місце народження:с. Моринці, Черкаська область(суч. Україна)Дата смерті:10 березня 1861Місце смерті:м. ПетербургРід діяльності:художник, поетMagnum opus:«Кобзар»http://uk.wikipedia.org/wiki/Автопортрети_Тараса_Шевченка Підготувала – Нестеренко Світлана Миколаївна, методист. Міжнародна українська школа Київ - 2010


Слайд 2
Перший автопортрет Тараса Шевченка Найранніший із тепер відомих автопортретів (п

Перший автопортрет Тараса Шевченка Найранніший із тепер відомих автопортретів (полотно, олія, 43 × 45, в овалі, Національний музей Тараса Шевченка) виконано на початку 1840 року в Петербурзі. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі — романтично піднесений образ молодого художника-поета. В манері виконання — в легких лесируваннях, що подекуди поєднуються з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в колориті, побудованому на синьо-зелених тонах із вкрапленням червоних, а головне — в романтичному забарвленні образу — виразно відчувається вплив Карла Брюллова. Твір не завершено.


Слайд 3
Автопортрети періоду «трьох літ» Автопортрет, написаний в Яготині Автопортрет (п

Автопортрети періоду «трьох літ» Автопортрет, написаний в Яготині Автопортрет (папір, туш, перо, 22.7 × 18.4, приватна збірка, Москва), нарисований в Яготині 23 — 26 вересня 1843 і подарований Варварі Рєпніній разом з рукописом поеми «Тризна», зображує Шевченка за роботою. Тут виразно передано уважне сприйняття молодим художником навколишнього життя. Портрет виконано вільним, упевненим штрихом, близьким до манери рисування голкою на міді.


Слайд 4
Автопортрет зі свічкою За малюнком, виконаним 1845, що його Шевченко відшукав (д

Автопортрет зі свічкою За малюнком, виконаним 1845, що його Шевченко відшукав (де — тепер невідомо), аж у травні 1860 він створив автопортрет зі свічкою (папір, офорт, акватина, 16.4 × 13), в якому майстерно передав ефект освітлення — боротьбу світла з темрявою, внаслідок чого твір набув символічного звучання. В цьому автопортреті привертає увагу розмаїтість застосованих технічних прийомів. Густим плетивом різної сили штрихів, підкреслених і об'єднаних шаром акватини, художник показав як морок відступає перед переможною силою світла. Обличчя модельовано прозорими перехресними штрихами, а вбрання зображено сіткою паралельних ліній, що імітують манери класичної гравюри різцем.


Слайд 5
Автопортрети періоду заслання Перший автопортрет періоду засланняАвтопортрет 184

Автопортрети періоду заслання Перший автопортрет періоду засланняАвтопортрет 1848 року Перший автопортрет (папір, олія, 12.7 × 9.9, Державний Музей Тараса Шевченка), порушивши царську заборону писати і малювати, він намалював між 23 червням і 11 грудням 1847 в Орській фортеці, як тільки туди прибув, і 11 грудня 1847 надіслав А. Лизогубові. Це портрет поета в солдатському мундирі і кашкеті-безкозирці. Тяжкі муки вже наклали відбиток на обличчя Шевченка, на якому вражають широко-широко розкриті, сповнені скорботи очі.


Слайд 6
Автопортрет, написаний під час Аральської експедиції З автопортретів, виконаних

Автопортрет, написаний під час Аральської експедиції З автопортретів, виконаних під час перебування в Аральській експедиції (1848—1849), до нас дійшов лише один (папір, сепія, 15.6 × 12.9, Львівський музей українського мистецтва), що його художник незабаром подарував А. Венгжиновському в Оренбурзі. Тарас Шевченко зобразив себе у вбранні, яке носив в експедиції, — звичайному цивільному пальті і світлому кашкеті з великим козирком, на обличчі — сліди втоми від нелегких мандрів.


Слайд 7
Автопортрет, написаний під час Аральської експедиції До цього твору близькі три

Автопортрет, написаний під час Аральської експедиції До цього твору близькі три портрети (полотно, олія, закомпонований в овалі, відтворений у книжці «Тарас Шевченко як маляр», Львів-Москва, 1914, де тепер цей портрет — невідомо; полотно, олія, 24.5 × 19.8, Державний Музей Тараса Шевченка; полотно, олія, 26.2 × 21.4 Державний Музей Тараса Шевченка), які щодо авторства потребують додаткового дослідження: досі не встановлено, чи це Шевченкові автопортрети, чи копії або варіанти, виконані іншими художниками. Доля намальованого під час Аральської експедиції автопортрета, надісланого Варварі Рєпніній 14 листопада 1849, через три тижні після повернення з Оренбурга, невідома.


Слайд 8
Автопортрети, виконані в Оренбурзі Із часів перебування Шевченка в Оренбурзі збе

Автопортрети, виконані в Оренбурзі Із часів перебування Шевченка в Оренбурзі збереглися два автопортрет. Один із них (папір, сепія, білило, 24.3 × 18.1, Державний Музей Тараса Шевченка) виконано не пізніше 29 грудня 1849 і подаровано Лазаревському. Шевченко зобразив себе в цивільному одязі — у світлій куртці, з-під якої видно комір білої сорочки. На обличчі відчувається душевний спокій. У тому, що поет зобразив себе так, певно, мало значення те, що в цей час він жив не в жахливих умовах солдатської казарми, а на приватній квартирі, серед друзів і мав змогу малювати.


Слайд 9
Автопортрети, написані в Новопетровському укріпленні Автопортрет 1851 року Та

Автопортрети, написані в Новопетровському укріпленні Автопортрет 1851 року Та незабаром, після арешту за порушення царської заборони і майже піврічного слідства, його заслано до Новопетровського укріплення. Тут Шевченко створив нові автопортрети — вражаючої сили художні документи про сім років нелюдських фізичних і моральних мук, але — всупереч усьому — й натхненної, подвижницької, героїчної творчої праці. До цих років належить низка сюжетних, жанрових малюнків, у які художник ввів автопортрети. Під час експедиції до Каратау він виконав малюнок «Шевченко серед товаришів», на якому зобразив себе за малюванням разом із Б. Залеським і Л. Турно. Його зображення тут близьке до автопортрета (тонкий брістольський картон, італійська олія, білило, Державний Музей Тараса Шевченка), створеного в липні-серпні 1851 й подарованого Б. Залеському (який згодом технікою офорта виконав копію з нього).


Слайд 10
Фоторепродукція автопортрету, подарованого Кухаренкові У Новопетровському укріпл

Фоторепродукція автопортрету, подарованого Кухаренкові У Новопетровському укріпленні Шевченко намалював також два автопортрети, один з яких 3 листопада 1854 передав з М. Семеновим у дарунок О. Бодянському, а другий надіслав 22 квітня 1857 Я. Кухаренкові. Обидва твори не збереглися. На першому, як можна твердити на підставі листа до О. Бодянського, художник зобразив себе в цивільному вбранні. Другий — відомий з фоторепродукції, що зберігалася в архіві Олени Пчілки (тепер в інституті літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР). Його намальовано сепією; як можна судити з того, що Шевченко так само зобразив себе тут у цивільному одязі, цей портрет виконано 1853-1854.


Слайд 11
Автопортрети останніх років життя Один з автопортретів, виконаних у Нижньому Нов

Автопортрети останніх років життя Один з автопортретів, виконаних у Нижньому Новгороді Повертаючись із заслання, у Нижньому Новгороді, Шевченко намалював ще два автопортрети. Перший (тонкий папір, італійський білий олівець, 31.4 × 24.6, Державний Музей Тараса Шевченка), виконаний не пізніше 28 листопада 1857, автор подарував М. С. Щепкіну.


Слайд 12
 Автопортрети, виконані в ПетербурзіАвтопортрет у темному костюмі Більшість авто

Автопортрети, виконані в ПетербурзіАвтопортрет у темному костюмі Більшість автопортретів, створених у Петербурзі в останні роки життя, Шевченко виконав технікою офорта. Працюючи над ними, він часто користувався фотографіями.Перший автопортрет — у темному костюмі (папір, офорт, 16.4 × 12.3, створений за фотографією кінця 1850-их рр.) — виконано не пізніше 14 березня 1860. З цього твору збереглися також відбитки третього стану (16.1 × 12.5), де фон вкрито тонким шаром акватини. Автопортрет пройнятий глибоким ліризмом. Вражає вираз очей, якого раніше в автопортретах Шевченка не було: в них і сум, і ніжність, і тепле співчуття. Це — вираз «ласкавий, майже ніжний», який помітив в очах художника І. Тургенєв.


Слайд 13
Автопортрет у світлому костюмі За фотографією, яку зробив 1859 у Києві І. Гудовс

Автопортрет у світлому костюмі За фотографією, яку зробив 1859 у Києві І. Гудовський, 1860 виконано автопортрет у світлому костюмі (папір, офорт, 16.5 × 12.5). Тут на обличчі Шевченка помітні сліди тяжкої недуги, яка підточувала і без того надламане засланням здоров'я поета. У цьому ж творі відбився також пригнічений стан Шевченка, у якому він повернувся в Петербург після арешту на Україну влітку 1859.


Слайд 14
Автопортрет у шапці й кожусі Якщо кожен із розглянутих автопортретів Тараса Шевч

Автопортрет у шапці й кожусі Якщо кожен із розглянутих автопортретів Тараса Шевченка розкриває певну грань образу художника, передає той чи інший душевний стан, то останній з цієї групи автопортретів — у шапці й кожусі (папір, офорт, 22.8 × 16.8), створений не пізніше 4 грудня 1860 за фотографією А. Деньєра, зроблоеної 1859, дає узагальнений образ портретованого. Твір вражає глибиною і цілісністю характеристики. Недаремно сучасники поета (К. Юнге та інші) вважали його найвдалішим і найбільш схожим з усіх прижиттєвих зображень Шевченка, і він був здобув найбільшу популярність.


Слайд 15
Останній автопортрет Тараса Шевченка Останній автопортрет (полотно, олія, 59 × 4

Останній автопортрет Тараса Шевченка Останній автопортрет (полотно, олія, 59 × 49, в овалі, Державний музей Тараса Григоровича Шевченка), виконаний 1 лютого 1861, відтворює образ безнадійно хворого художника. Густий морок, з якого виступає освітлене тим же контрастним бічним світлом обличчя Шевченка, посилює трагізм твору.

Слово Шевченкове й Франкове, художні
шедеври нашої класики хай стануть
для нас взірцем і мірилом.О. Гончар

«Указом Президента України 2014 рік оголошено Роком Тараса Григоровича Шевченка. І час невпинно наближає усіх нас до великої національної дати – 200-річчя від дня народження генія українського народу, спонукає до нових осмислень його спадщини. Сьогодні, коли українцям потрібні нові ідеї, нова уява перспективи, ми знов йдемо до нашого Шевченка, і не лише поета, письменника, а й живописця.

У малярській спадщині Тараса Шевченка, що налічує близько тисячі творів, київська тематика посідає особливе місце.

«Шевченко закохався в Київ, коли приїхав сюди у червні 1843 року після визволення з кріпацтва. Тут почалося нове життя в надзвичайно поетичній обстановці. Шевченко задумав змалювати всі визначні види Києва, внутрішній вигляд храмів і цікаві околиці», - згадує письменник-етнограф О.С. Афанасьєв-Чужбинський, який разом із молодим художником жив у той час на вулиці Козине Болото (тепер провулок Шевченка ).

Сам же поет-живописець пише про свою роботу так: «Я хочу малювати нашу Україну. Я намалюю її в трьох книгах: в першій будуть види, визначні своєю красою або історією, в другій - сучасний побут, у третій - історія».

Без перебільшення можна сказати, що київські сюжети належать саме до першої книги.

До наших днів збереглися Шевченкові малюнки, виконані в різноманітній техніці: олівцем – «Краєвид Києва», «Києво-Межигірський монастир»; сепією та аквареллю – «Аскольдова могила», «Києво-Печерська лавра», «Костьол у Києві», офорти – «У Києві» та «Видубицький монастир» (див. Лавров, Д. «Святий Київ наш великий…»/Дмитро Лавров.- К.: Криниця, 2002.- С. 6).

Найповніше представлено київський доробок Тараса Шевченка 1843-1846 рр. і твори Михайла Сажина, у співпраці з яким поет-художник виконав значну частину композицій у яскравому виданні - Святий Київ наш великий : малюнки Тараса Шевченка та йогосучасників: альбом / упоряд.: М. Скиба та ін. – К.: Мистецтво, 2004. – 176 с.: іл. – Укр., англ.; рез. рос., фр. - де репродуковано краєвиди 40-60-х років ХІХ ст. з видами Києва та його околиць. Видання є спробою у реконструйованому і розширеному вигляді втілити задум двох митців – укласти альбом київських краєвидів.

Влітку 1843 року художник створив чотирнадцять малюнків і начерків у Києві, а також у Вишгороді і Межигір'ї. Наступного року в Петербурзі по альбомним зарисовкам були виконані офорти «У Києві» та «Видубицький монастир». Цим же роком датована акварель «Аскольдова могила», автором якої, через підпис, тривалий час вважали Михайла Сажина. Після арешту Шевченка частина його художніх творів (зокрема київської тематики) була розпорошена, дещо втрачено, а деякі твори художника-засланця вимушено «змінили» авторство, оскільки згадувати ім'я «політичного злочинця» стало небезпечно.

Альбом «Святий Київ наш великий. Малюнки Тараса Шевченка та його сучасників» можна ще назвати «Шевченківський Київ середини ХІХ століття». Основний його розділ представляє відомі на сьогодні художні твори Шевченка і Сажина, адже саме ці художники почали велику роботу по зображенню не тільки історичних видів Києва і його околиць, а й внутрішніх видів храмів. На жаль, ця творча співпраця була перервана арештом Шевченка, а її результати досі ховають чимало нез'ясованих подробиць, зокрема щодо авторства спільно або окремо виконаних малюнків. У виданні репродукуються (по фотокопіях) навіть твори, оригінали яких не збереглися, або ще не знайдені.

Виставка «Київ в житті та творчості Т.Г. Шевченка» відкрита з 15 березня та періодично буде поповнюватись його новими мистецькими творами.

фывфШевченко Т.Г.

Київ з боку Дніпра. 1843.

Папір, олівець.27,7 х 38,3. НМТШ.

Незакінчений рисунок, виконаний під час перебування Т.Шевченка в Києві у першій половині червня 1843 р.

Київські кручі правого берега Дніпра зображено з Труханового острова. У загальних контурах окреслено комплекс споруд Києво-Печерської лаври та Микільського собору з дзвіницею.Детально пророблено лише велику лаврську дзвіницю.

Т.Шевченко вважав дзвіницю Києво-Печерської лаври однією з найвизначніших архітектурних пам’яток Києва. У повісті «Близнецы» він писав: «Про того, хто, відвідуючи Києво-Печерську лавру, не відпочивав на ганку друкарні, можна сказати, що був у Києві і не бачив київської дзвіниці».

ываШевченко Т.Г.

Київ із-за Дніпра. 1843.

Папір, олівець.17,6 х 26,5. ВР ІЛ.

Таким відкривався Київ поглядові подорожан, що наближалися до нього з лівого берега Дніпра. З Труханового острова, з місця, де проходила Наводницька переправа, добре проглядається пасмо київських гір з архітектурними ансамблями Києво-Печерської лаври, Микільського собору з дзвіницею. Праворуч вдалині видніється Поділ з численними банями церков і дзвіницями.

Порівняно з начерком «Київ з боку Дніпра», на цьому рисунку ретельніше відпрацьовано пластику і рельєф київських круч, краєвид доповнено сюжетними сценками. На рисунку добре читається конструкція Наводницької переправи і пором.

впра

Шевченко Тарас Григорович (1814 - 1861)

У Києві. 1843.

Папір, олівець. 17,6 х 26,5. НМТШ.

На звороті чорнилом напис:«Берегъ Дн[е]пра.

Рисунок Тараса Шевченка].

Листокъ изъ его а[льбом]а съ нату[ры]».

Етюд з альбому 1842-1843 рр. По приїзді до Петербурга Т.Шевченко використав його у роботі над однойменним офортом із серії “Живописная Украина». Зображено берег Дніпра нижче Києво-Печерської лаври. З Печерська сюди вела дорога під назвою Спаський узвіз (згодом Микільський або Панкратіївський; Красниця, нині – Паркова дорога).

aaa

Шевченко Т.Г.

У Києві. 1843.

Папір, олівець. 17,6 х 26,5. ВР ІЛ.

Аркуш з альбому 1842-1843 рр. На звороті – начерк «Київ із-за Дніпра», на попередній сторінці – «Дальні та Ближні печери Києво-Печерської лаври». Таке розташування аркуша свідчить про те, що замальовки Т. Шевченко виконав саме у Києві.

За спостереженнями В. Яцюка, постать селянина зі спини художник згодом використав як стафаж не наповнення в офорті «Видубицький монастир» (у дзеркальному відображенні).

У Повному зібранні творів Т. Шевченка в десяти томах цей аркуш репродуковано й прокоментовано як «Постать селянина зі спини. Дерево».

asdaШевченко Т.Г.

У Києві. 1844.

Офорт. 17,6 х 25,7; 22,3 х 30.НМТШ.

Офорт із серії «Живописная Украина». Для його створення автор використав однойменний етюд, виконаний у Києві під час першого приїзду в Україну. В офорті повністю збережено композицію і основний сюжет етюду, лише човен зі щоглами трансформовано у пароплав, з труби якого клубочиться густий дим.

За задумом Т. Шевченка, «Живописная Украина» мала стати періодичним виданням, своєрідною літературно-художньою енциклопедією життя України, де було б відображено краєвиди, прикметні своєю красою або історичними подіями, народний побут, обряди, повір’я – все, що якоюсь мірою визначає світогляд українців. З різних причин з-під різця гравера вийшло лише шість офортів із задуманої великої серії.

555Шевченко Т.Г.

У Києві. 1843.

Папір, олівець.17,6 х 26,5.ВР,ІЛ.

На етюді зображено ту саму дорогу (Спаський узвіз), що й у лівій частині рисунка «У Києві» та однойменного офорта, але з іншої точки огляду, розташованої трохи вище по схилу. Завдяки вдало обраному художником ракурсу відкривається панорама Дніпра з київськими кручами, узагальнено окреслена у правій частині аркуша.

dfgdfШевченко Т.Г.

Видубицький монастир. 1843.

Папір, олівець.17,6 х 26,5. НМТШ.

Аркуш з цим рисунком автор вилучив з альбому 1842-1843 рр. для роботи над однойменним офортом із серії «Живописная Украина».

У центрі композиції зображено Михайлівську церкву Видубицького монастиря, який заснував у другій половині ХІ ст. князь Всеволод Ярославич на південній околиці Києва у місцевості Видубичі. Муровану Михайлівську церкву споруджено в 1070-1088 рр. До наших днів вона дійшла у значно перебудованому вигляді. У XVI ст., внаслідок зсуву ґрунту, обвалилася східна частина церкви. Протягом 1635-1647 рр. споруду відбудовано коштом Петра Могили. Після пожежі 1760 р. собор повторно відреставровано за проектом архітектора М. Юрасова і перетворено на монастирську бібліотеку.

Т. Шевченко обрав незвичний для художників того часу «непарадний» ракурс подачі архітектурної пам’ятки, завдяки якому зображення має підкреслено романтичний характер. З берега видно лише фрагмент споруди, закритої густими кронами дерев. Проте це не заважає вертикалі храму виразно домінувати над жанровими сценами переднього плану, над широчінню Дніпра, що розгортається в глибину композиції.

sdfsdШевченко Т.Г.

Видубицький монастир. 1844.

Офорт.17,1 х 24,2; 20,1 х 26,5; 36,1х 41. НМТШ.

У нижній частині аркуша гравійовано авторські дату й підпис: «Шевченко 1844» та назву «Выдубецкій Монастыръ у Кыеви» (правіше – те саме французькою мовою).

Один з шести офортів серії «Живописная Украина». В основу покладено етюд з альбому 1842-1843 рр. Первинна композиція практично залишилась незмінною. На відміну від підготовчого малюнка, автор узагальнив і «зібрав» передній план, змінив стафаж: жанровій сцені надано виразнішої образної цілісності. Підсилено світлові ефекти, зокрема контраст висвітлених і затінених частин. Увиразнено контражурним стало зображення барабана церкви з банею і хрестом на тлі світлої купчастої хмари. Цей прийом повторюватиметься у Т. Шевченка і в акварельних роботах 1845-1846 рр. як прикметна ознака його образотворення.

dfgШевченко Т.Г.

Києво-Межигірський монастир. 1843.

Папір, олівець. 28,4 х 40,1. НМТШ.

Зображено архітектурний комплекс Києво-Межигірського монастиря, що поблизу літописного Вишгорода.

Межигір’я – мальовнича місцевість на північ від Києва, розташована на березі Дніпра, в долині між двома пагорбами. Звідси назва Межигір’я.Києво-Межигірський монастир засновано ще в Х ст. У XVII-XVIII ст. Він став політичним і релігійним центром Запорозької Січі й місцем останнього притулку запорожців та ченців. Після пожежі 1764 р. з допомогою запорожців, зокрема кошового отамана Петра Калнишевського, споруди монастиря було наново зведено (1772-1774). Монастир припинив існування після руйнівної пожежі 1787 р. і не діяв до 1860 р. В 1798 р. на його території засновано Києво-Межигірську фаянсову фабрику.

Побувавши у Межигір’ї під час першого приїзду до Києва у червні 1843 р., Т. Шевченко змалював архітектурний ансамбль не діючого на той час монастиря. У центрі композиції – п’ятибанева церква Преображення Господнього (1676-1690), праворуч – другий поверх мурованої брами-проходу з церквою Петра і Павла, найближче до глядача – дзвіниця.

Про відвідини Києво-Межигірського монастиря Т. Шевченко повідомляв Я. Кухаренкові у листі від 26 листопада 1844 р.: «Був я уторік на Україні – був у Межигорського Спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав... » Почуті розповіді про історію монастиря та народні історичні пісні, записані до Шевченкового альбому, пізніше знайшли відгомін у його поемах «Сліпий», «Чернець», повісті «Близнецы». На засланні Т. Шевченко записав у Щоденник 18 червня 1857 р.: «Бачив уві сні» Межигорського Спаса, Дзвонкову криницю і потім Видубецький монастир».

234Шевченко Т.Г.

Китаївська пустинь. 1843.

Папір, олівець. 19,8 х 28,6. НМТШ.

Незакінчений начерк з означеними в контурі спорудами Китаївської пустині. На звороті аркуша –начерк «Київ (вигляд з півдня)».

Китаєве – лісиста місцевість на південній околиці Києва. Походження назви окремі дослідники пов’язують з палацом-фортецею, спорудженим в ХІІ ст. князем Андрієм Боголюбським (тюркське «китай» означає «фортеця»). Згодом у цій місцевості засновано печерний монастир – Китаївську пустинь, приєднану в XVII ст. до Києво-Печерської лаври як окремий монастир.

У центрі композиції, на другому плані, видніються бані Троїцької церкви, яку звів у 1763-1768 рр. український архітектор Степан Ковнір. Ближче до переднього плану – контури монастирської дзвіниці (не збереглася) та інших монастирських будівель початку ХІХ ст. На передньому плані, в обрамленні дерев, зображено греблю на струмку, що збереглася донині.

Подібний тип композиції зустрічається у багатьох роботах Т. Шевченка, особливо «першого київського циклу» («Видубицький монастир», «У Києві» та ін.), і характеризує його як митця настроєвого краєвиду, коли за мету править не математично вивірене відтворення натурного об’єкта, а створення художнього образу.

21Шевченко Т.Г.

Дальні та Ближні печери

Києво-Печерської лаври. 1843.

Папір, олівець. 17,6 х 26,5. ВР ІЛ.

Контуром означено краєвид з архітектурним ансамблем Ближніх та Дальніх печер. Рисунок виконано, найймовірніше, з оглядового майданчика лаврської друкарні. Видно Хрестовоздвиженьску церкву на Ближніх печерах та Аннозачатіївську з дзвіницею Ковніра – на Дальніх печерах.

Величний краєвид, що відкривається з «ганку друкарні», відображено у повісті Т. Шевченка «Близнецы». Головний персонаж, в якому вгадується автор, милується задніпровськими далями з ганку лаврської друкарні.

41Шевченко Т.Г.

Аскольдова могила. 1846.

Папір, сепія, акварель. 26 х 37. НМТШ.

У правому нижньому кутку підпис олівцем: «Рисовалъ Михаилъ Сажинъ».

Робота належить до «другого київського циклу» робіт Т. Шевченка, коли він, закінчивши навчання в Академії мистецтв, виконував завдання Київської археографічної комісії. З цим періодом пов’язується співпраця Т. Шевченка з М. Сажиним, теж випускником Петербурзької Імператорської Академії мистецтв, над створенням альбому київських краєвидів (докладніше про це та про колізію з підписами М. Сажина на окремих Шевченкових акварелях у статті В. Яцюка «Поет і місто: в окресленні фактів та версій», с. 141-171).

У центрі композиції Миколаївська церква – мурована ротонда у стилі ампір з периптером, зведена 1810 р. архітектором А. Меленським нижче Миколаївського монастиря.

Це місце відоме з доби Київської Русі як Угорське урочище, пізніше – Хрести. Овіяне легендами й історичними переказами, воно було священним для киян. Оповідають, що саме тут чернець Олма побудував християнську церкву, в якій таємно збиралися християни. На думку М. Максимовича, перша дерев’яна церква на цьому місці існувала ще за княгині Ольги.

Так історичні нашарування, вірогідно, й привернули Шевченкову увагу до зображеної місцевості. Аскольдову могилу змальовано з притаманною художникові романтичною одухотвореністю і замилуванням. Праворуч від ротонди – високе дерево над дорогою, якого немає у натурному начерку до сепії. У лівій частині композиції автор вдається до нерідко застосовуваного ним прийому перспективного «прориву» у глибину зображення, фланкуючи його тополями. На дальньому плані – дніпровська далечінь. У правій частині композиції перед ротондою – хрести цвинтаря, де ховали київську аристократію. Згодом тут було поховано й відомого збирача української старовини Василя Тарновського-молодшого, знайомого Т. Шевченка і поціновувача його спадщини.

Кiлькiсть переглядiв: 4327

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.